You cannot copy content of this page
На головну / ЛЮДИ / Підкорила Говерлу

Підкорила Говерлу

«Я підкорила Говерлу! Тепер там майорить жовто-блакитний стяг з написом Барвінкове!»
Барвінківчанка Оксана Шаламова цьогорічну літню відпустку провела на своїй малій Батьківщині – у мальовничому Мукачево. Плани на відпочинок окреслила давно – разом з сестрою вирішили підкорити Говерлу. Тож їхала на Західну Україну вже з чітким наміром здійснити свою заповітну мрію.
Спортивне взуття, зручний одяг, а головне – віра у власні сили і можливості – ось що треба для підйому на найвищу гору Карпат, переконує Оксана. У неї все це було. А крім того – величезне бажання довести найперше самій собі, що може долати труднощі, що зуміє підкорити Говерлу. Причому легких шляхів дівчата не шукали. Вони обрали для підйому синій маршрут – складніший, хоча був варіант простіший – піти пологішою стежкою, на карті він позначений зеленим кольором. Більшість туристів користуються саме цим доступнішим підйомом, та він не для відчайдушних сестер.
  • Підйом був дійсно складним, йшли більше десяти годин, – розповідає Оксана. –Та ми й не ставили за ціль побити рекорд швидкості підйому. Ми йшли так, як дозволяли сили, періодично зупинялися на короткі привали, споглядали навколишню красу, намагалися насолодитися оцим невимовним відчуттям того, що ось-ось ти ступиш на найвищу точку Карпат. Ти йдеш і не знаєш скільки лишилося до заповітної мети, а туристи, що  спукаються донизу, відповідають на питання жартівливо – йдіть, мовляв, тут зовсім близько, ще трішечки. А щоб здолати це «трішечки», ми йдемо ще кілька годин. Головне – не розслаблятися, не зійти з дистанції, а рухатися вперед і вперед.
  • Ми йшли по каменях, йшли протоптаною стежиною лісом, звивистими ярами, йшли по міцній сітці із вимитих водою корінням дерев і піщаними грунтами, що ніби пливли під ногами. Ми чули дзюркотіння гірських струмків, бачили грайливу палітру кольорів – ліс щойно був темнозеленим, а за мить вигравав уже світлими тонами. Хвойні ліси плуталися із листяними і під променями яскравого сонця змінювалися буквально на очах. Ледь встигали фіксувати камерою свого телефону всю цю незвичайну красу. А потім був оцей найтяжчий підйом – коли до піку вже рукою подати, коли чуєш уже радісні вигуки тих, хто дістався вершини, і ніби відкрилося друге дихання – і ти вже ось-ось досягнеш мети.
  • Ці хвилини словами не передати. Хочеться кричати від захвату,хочеться розправити руки, мов птах, відчувши свою близькість до неба, сонця. Хочеться на повні груди вдихати оце чисте повітря і сміятися хочеться, і плакати. Емоції зашкалюють, дух перехоплює – ти піднялася на 2061 метр над рівнем моря! Ти на Говерлі! Ось він, той майданчик з каменем, на якому написано «На Говерлі зібрані всі землі твої, Україно», ось величезний металевий хрест із безліччю прапорців. Повісила на нього й свій презент – синьо-жовтий український прапор, де написала великими літерами Барвінкове і поставили свій підпис.
Із сувенірною медаллю за сходження на Говерлу, із обвітреним і обпеченим сонцем обличчям, із масою незабутніх вражень і десятками світлин у телефоні Оксана поверталася на базу відпочинку.
Дівчина коментує кожен свій відзнятий кадр – ось вона з прапором, ось причаїлася на самому краю скелі, ось біля каменю, а це посеред маршруту, а ось панорама  гірського схилу. Справді чудовий мобільний фотоальбом. Та Оксана зізнається – світлини не передають всього емоційного стану від самого сходження, від припливу адреналіну, коли в жилах застигала кров, коли  в голові паморочилося від висоти, а у вухах тисне так, що хочеться закрити їх руками, коли твоє дзвінке «Вау!» зливається з десятками таких же захоплених криків.
  • Ці враження все ще зі мною, вони в душі, в серці. Мені здається, що й час не зітре з памяті всі ці неповторні моменти, – говорить О.Шаламова. -А вони справді неповторні. Бо, як на мене, друге сходження вже не буде таким яскравим і захоплюючим.
  • – Тож другого підйому на Говерлу не буде?- цікавлюся.
  • -Ні. Я це вже зробила. Мрію дитинства здійснила. Попереду – інші задуми. Не менш авантюрні. Стрибок з парашуту і екстремальний маршрут квадрациклом. Дуже хочу. А значить – зроблю!

Про нас Столбова Ірина

Редактор "Вісті Барвінківщини" irinka.stolbova@ukr.net

Перевірте також

Раритет на колесах 

Барвінківчанин реставрував буквально до оригіналу старенького  «Москвича»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *