На головну / Люди нашого краю / Наш земляк – Почесний прикордонник Білорусі

Наш земляк – Почесний прикордонник Білорусі

До редакції завітав наш постійний читач із Рідного В.І.Ткаченко. Приніс старенький примірник тоненької книжечки-брошурки, в якій оповідь про відважного бійця-прикордонника.

«Ви увагу зверніть на автора цього видання. Ось тут є й короткі відомості про нього. Прочитайте, це ж наш земляк, про якого газета ще не писала. І книжечку цю він подарував своїм рідним, коли востаннє приїздив до Барвінкового», – говорить Володимир Ілліч.

І він має рацію. Про П.Г. Водолажського наша газета дійсно ще не писала. А розповісти про цю людину варто. Ми маємо знати про долі своїх славних земляків, про людей-особистостей, яких дала світові наша рідна барвінківська земля.

П.Г. Водолажський народився у вересні 1921 року у Барвінковому. Про його дитячі роки, нажаль,відомостей не вдалося знайти. Відомо, що до призову він встиг з відзнакою закінчити середню школу і попрацювати вчителем математики у вечірній школі.  Першим його місцем служби стала застава «Кара-Чилік» Зайсанську загону. Тут же для нього й почалася війна.

На фронт, скільки Петро Григорович не просив, не пустили. Він потрібен був в прикордонному загоні.  І лише у квітні 1944 року старший сержант Водолажзький відбув-таки до нового місця служби: брати участь у відновленні Державного кордону і формуванні 104-го прикордонного загону, що на Львівщині. Брав участь у ліквідації озброєних банд, що діяли тоді в прикордонні.

Після переможного травня 45-го Водолажзький надумав зняти погони і повернутися до того, про що мріяв, і що йому подобалося: вчити дітей. Але замість цього вступив до Харківського прикордонного військово-політичного училища. Переконали його, що він буде, як і мріяв, вчити. Але не школярів, а людей військових – солдатів, сержантів, офіцерів. Це, звичайно, важче, але цікавіше.

У Таджицькому прикордонному окрузі Петро Григорович прослужив до 1953 року, потім вступив  до Московського військового інституту імені Ф. Е. Дзержинського. А закінчивши його, приїхав до Білорусі, яка і стала його рідною землею.

Служив у Гродненському прикордонному загоні (в 60-70 роки охороняв ділянку кордону від стику Литви і Калінінградської області до стику Гродненської і Брестської областей).

Пішовши на заслужений відпочинок,  думками і душею залишився на кордоні. Він був в числі учасників нечисленної ініціативної групи, що створила на території суверенної Білорусі прикордонну ветеранську організацію. Більше 10 років Петро Григорович був заступником її керівника. За цей час вона кілька разів визнавалася найкращою на теренах СНД.

Свої спогади – як безцінний підручник історії прикордонної служби Білорусі –  він викладав у своїх оповідях, які друкувалися ось такими скромними книжечками-брошурами. До Петра Григоровича зверталися за допомогою, як до консультанта з питань історії та традицій військ. Важливо, що при цьому завжди можна було розраховувати не тільки на точні, достовірні, вивірені факти, а й на фахову оцінку.

26 жовтня 2013р. Петро Григорович пішов з життя. Ось такий він, наш земляк. Людина славної долі, патріот і громадянин своєї Батьківщини, професіонал прикордонного справи, який залишив яскравий слід в історії прикордонної служби.

Варто додати, що П.Г. Водолажський  – Почесний прикордонник Республіки Білорусь, нагороджений орденами «Червоної Зірки», медалями «За бойові заслуги»,  «За відзнаку в охороні державного кордону СРСР» і іншими нагородами.

–        Нажаль, рідні П.Г. Водолажзького у нашому селі вже не лишилося. Померли. А ось ця книжечка збереглася у моїх друзів. Бачите, тут і дарчий напис зберігся, датований 2000 роком. Вочевидь, тоді ветеран-прикордонник з Білорусі приїздив у наше село,- говорить В.І. Ткаченко.

Шкодуємо, що нам, газетярам, не вдалося зустрітися і поспілкуватися за життя з П.Г. Водолажзьким. Тож нехай ця розповідь стане світлою памяттю про нього. Ми дякуємо жителю села Рідне В.І. Ткаченку за візит до редакції. Адже саме завдяки йому ми змогли сьогодні розкрити нашим читачам  життєву історію нашого земляка. Тож давайте разом згадувати наших співвітчизників, вихідців із Барвінківщини, про яких маємо знати ми, наші діти та внуки.

 

Про нас Столбова Ірина

Редактор "Вісті Барвінківщини" irinka.stolbova@ukr.net

Перевірте також

Свято Вишиванки онлайн

У День вишиванки вже стало доброю традицією вдягати українське національне вбрання. І хоч припадає цей …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

You cannot copy content of this page