You cannot copy content of this page
На головну / ЛЮДИ / Люди у всьому світі однакові…

Люди у всьому світі однакові…

Цікаво переглядати телепрограми, в яких розповідається про різні країни та показують людей, їх звичаї, природу. Та ще більш цікаво, коли враженнями від своїх подорожей світом діляться  наші земляки. Про те, де встиг побувати та що побачити, розповідає Андрій Мостіка.

—Наразі подорожую вже менше. Працюю в Києві в айті сфері. А от в студентські роки світ побачив на власні очі  і, скажу чесно, — це було вражаюче. У 2006 році на 4 курсі університету я влаштувався в круїзну компанію стюардом буфету. Потім став помічником офіціанта, а далі й офіціантом. Працював у цій компанії до 2011 року. Щоправда, досвід офіціанта отримав ще в Харкові під час навчання у виші. Саме тоді й познайомився з хлопцем, який був у відпустці між рейсами. Він так розповідав про роботу у морі, про подорожі, що мені й самому дуже схотілося. Це стало моєю мрією.

Я звернувся в рекрутингову компанію в Харкові, але там було все марно. Мені обіцяли ось-ось співбесіду з роботодавцем, яка мала відбутись англійською мовою, та далі цих розмов діло не йшло. Почав активно займатись англійською з репетитором. Розуміючи, що втрачаю час, я поїхав до Києва.  Там спочатку влаштувався офіціантом, і одразу звернувся в агенцію та почав збирати документи. Перша моя співбесіда з роботодавцем була в Одесі.

Контракт прийшов на корабель Coral Princess. Оформив візи, заплатив комісію агенції. До речі, грошей на цю комісію в мене не було, тож я взяв кредит в  банку. І у вересні 2007 року полетів на корабель в Ванкувер, Канада. Це був перший мій переліт. В аеропорту було дуже складно розібратися з пересадками. Я вважав, що добре володію англійською, та на практиці моїх знань було замало. Добре, що дорогою зустрівся з іншими моряками, які теж летіли на той же корабель.

В Канаді нас зустріли і поселили в готель. Там все інше, все не так, як в Україні. Самі люди прості у спілкуванні, спокійніші й дружелюбні. Атмосфера навколо привітна. Вулички охайні. Цікаві будівлі. Вранці після сніданку нас повезли в порт. Тоді я вперше побачив корабель лайнер. Його розміри мене просто вразили. Це був мій перший круїз. Потім були й інші кораблі, круїзи на Аляску, на Карибські острови…

Під час одного з круїзів заходили в країну Того. Там вудуїзм релігія національна. Ми поїхали на  місцевий базар вуду. Там продають різні частини тварин:  черепи, шкіру, роги, було навіть коліно слона. І просто величезна кількість ляльок вуду. Місцеві це все використовують у чаклунстві.

Ми з одним з португальців вирушили до шамана. Той щось шаманив, але видно було, що й самому смішно від того, що робить. Так як у нас дуже багато людей вірять екстрасенсам, ходять до бабок, так і в Африці, довірливі біжать до шамана.

А, взагалі,   я усвідомив,    що люди у всьому світі в чомусь різні, але, здебільшого,  однакові. У нас більше спільного, ніж різного.

Навколо світу за 109 днів

У  листопаді  2010 року в Дубровніку (Хорватія) я сів на корабель Pacific Princess. Це був мій 4-й контракт. Я отримав перед цим підвищення. Попереду був навколосвітній круїз. Наш лайнер зробив круїз по Середземному морю в бік Іспанії, через Хорватію, Грецію, Ізраїль, Єгипет. І з Барселони ми відправились в Майамі через Атлантичний океан. По дорозі зайшли на Канари (Тенеріфе). Серед океану ми потрапили у шторм. Гойдало  так, що все падало: стільці, столи, пляшки з вином.

Пасажири пересиджували  в своїх каютах. Під час шторму корабель завжди має йти назустріч вітру, інакше його переверне, тому ми трохи пішли не в той бік— на північ. Зробили вимушену зупинку на Бермудах. А вже потім через бермудський трикутник в Порт Еверглейдс (Майамі). До речі, через Бермудський трикутник ми проходили багато разів, і жодного разу я не помітив жодної аномалії. Взагалі – це дуже жвавий морський шлях, так як поруч знаходиться величезне місто Майамі.

Потім почався круїз до Бразилії через Карибське море, ми зайшли в декілька Карибських портів: Бонейр, Курасао, Ямайка, Аруба. А далі пішли на південь, перейшли через екватор, зайшли в Форталезу, потім повернули на північ і зайшли в Амазонку. По Амазонці пройшли більше тисячі кілометрів до міста Манаус, що знаходиться посеред бразильських джунглів. Заходили в зовсім дикі рибальські індійські селища. Одне з них Бока де Валерія. Там живуть рибалки зі своїми родинами в дерев’яних будиночках на сваях. До них дуже рідко приїздять туристи. А гостей вони зустрічають в образі індіанців, продають багато сувенірів ручної роботи. Вони легко йдуть на контакт, дуже радіють увазі, запрошують до своєї оселі, а ще, залюбки фотографуються. Єдине, що вони знають англійською – це: «one dollar». У них там все коштує один долар.  А поки плавали Амазонкою, бачили рожевих річкових дельфінів, піраньї. Дві доби провели в Манаусі і повернулись назад в  Майамі, не оминаючи карибські острови.  В Південній Африці дуже багатий тваринний світ. Море кишить дельфінами,  багато акул. Природа   мальовнича, дуже багато зелені.

В Кейптауні фотографували мис Доброї Надії — найпівденнішу точку Африки, де зустрічаються Індійський та Атлантичний океани. В Африці люди  трохи не схожі на нас  зовні, та своїми життєвими проблемами, потребами, характерами такі ж, як і ми. Там проблеми суспільства пов’язані з періодом постапартеіду. Ми відчули це на собі. Деякі райони не для білих людей. Таксисти попереджали, що не можна ходити до  нічних клубів. В Кейптауні ми були 2 дні, тож ввечері відвідали клуб для білих. Але й там виник конфлікт. Добре, що моряки вміють вчасно згуртуватися. А взагалі, мені було цікаво там все роздивитись, так як мій улюблений письменник саме африканець, Джон Кудзее.

В Індії, як на мене, все неймовірне. Слони гуляють просто вулицями, люди в національному одязі, жебраки, рибалки. Дуже смачні фрукти. Яблука продають кожне замотане в обгортку, бо, як я розумію, завезені, в них вони не ростуть. Занадто жарко. В Австралії найцікавіші для мене були кенгуру. Сіднейський оперний театр вражає тільки здалеку, а вже на самій території нагадує радянський старий клуб. Ми обійшли навколо Австралії. В одному місті гуляли і знайшли величезний пляж, людей там зовсім не було, вони всі лежали в парку під деревами на траві. Ми спочатку здивувалися, чому  ці австралійці  в таку спеку не купаються. А як самі поплавали, виходячи на берег,  побачили попередження про те, що у воді небезпечно —  поруч плаває біла акула.

Мені не сподобалось,  що у  продажу у них дуже багато сувенірів, зроблених  з геніталій кенгуру. Від них я відмовився, а придбав собі сувенірний бумеранг. На острів Пасхи українцям було заборонено виходити. І не тільки українцям, а й філіппінцям та індусам. Це пов’язано з тим, що місцева влада проти великої кількості туристів, вважаючи, що вони витопчують острів, руйнуючи його. Через це, вихід з порту обмежений — не більше тисячі пасажирів. Для того, щоб це забезпечити, керівництво пароплава вирішило заборонити вихід найчисельнішим націям і серед персоналу. Українці виявилися на третьому місці за чисельністю. По судну на службових палубах повішали оголошення, кому не можна виходити на берег. І я, чесно кажучи, засмутився. Але, коли прибули в порт, я, розуміючи, що чи буде в мене  ще така можливість прогулятись по острову Пасхи, вирішив спробувати вийти на берег, і мене без проблем випустили. Тобто, заборона була не занадто сувора.

Острів Пасхи — це щось надзвичайне. Ландшафт, вид на океан, грунт і, звісно, відомі на весь світ статуї Моаї. Дуже схожі на ті скіфські баби, що стояли у нас в дитячому містечку, але в 20 разів більші. Це неймовірно, люди по всьому світу робили схожі речі. Щоправда, наші баби значно старіші. Це знову повертало мене до думки, що у людей по всьому світові, незалежно від місця проживання, багато спільного.

До речі, музика, мистецтво, релігія виникли у різних суспільствах, незалежно один від одного. Я читав про це у Річарда Докінза. А, так як , мене завжди  цікавила   біологія, то  було дуже цікаво в навколосвітній подорожі, бо вона майже точно повторювала маршрут Чарльза Дарвіна на Біглі. Я на власні очі переконався, що тварини, що живуть на ізольованих островах, відрізняються від материкових, це свідчить про вплив навколишнього середовища на еволюцію.

Французька полінезія теж дуже крута. Найвідоміший острів Таіті, з мультика про кота та папугу. Щоправда, ми не заходили на той острів, але зайшли на сусідній Мореа, та в столицю Папеете. Коли я ще в Києві працював у ресторані, там на стіні була чудова фреска за мотивами роботи Поля Гогена— жінка з тропічним фруктом. Ця фреска завжди мене надихала під час важкого робочого дня. І ось я вже сам в французькій полінезії, ходжу стежками Гогена. Щоправда,  жінки в наш час там вже усі одягнені, але досі  носять квіти у волоссі. Острів Мореа оточений кораловим рифом, вода між островом і рифом світло-бірюзового кольору. Вражаючий контраст. Ми приїхали на море. Я вирішив попливти до того рифу, це десь метрів 500 від берегу. Пішов у готель поблизу і попросив маску та ласти і вони люб’язно дали. До того  ж, абсолютно безкоштовно. Я поплив до рифу, часом зупиняючись на величезних острівках з коралів, щоб перепочити. Навколо коралів різнобарвна риба. Туди я плив з півгодини, враховуючи відпочинки на коралах, а повернувся хвилин за п’ять. Бо побачив, як пропливла недалеко акула. А коли віддавав маску й ласти  в готелі, мене заспокоїли, мовляв, цей вид акул безпечний для людей.

А ще, була цікава історія. Якось ми в Тихому океані переходили через міжнародну лінію зміни дат. Було 13 число, а коли перейшли лінію, стало 15. Так у нас випав один день.

Моя сестра Лора теж багато подорожує світом. Якось місяць цілий провела в Мексиці, а потім півроку в Китаї, в Тайланді. В Європі відвідала  вже  всі  столиці. А наразі полетіла в Домінікану. Пригадую, коли ми стояли в Барселоні, вона над нами пролітала вертольотом  і зробила багато фото нашого пароплаву з висоти.

Сьогодні Андрій інженер тестувальник програмного забезпечення в компанії Trinetix  та люблячий чоловік і татусь. Разом з дружиною Мариною вони виховують двох чудових синів Миколку й Дмитрика. Та жага до подорожей не згасла. І якщо раніше подорожі були напряму пов’язані з роботою, то  тепер це родинне захоплення. Двічі на рік всією родиною відправляються за кордон на відпочинок. Минулого року це була італійська Калабрія.   А вже за тиждень поїздка в Дубай. А майнути на вихідні, наприклад,  до Парижу, провести уікенд з коханою, то це Андрій за подорожі й не сприймає.

— Так, трохи романтики у відносинах ніколи не завадить, — посміхається мій співрозмовник, —  а взагалі, я щасливий. Дуже люблю своїх маму та сестричок. А без коханої дружини та любих синочків і  життя не уявляю. В юності я мріяв про подорожі. І моя мрія здійснилась – я побачив світ на власні очі, ловив вночі в Амазонських заливах крокодилів, танцював з індіанцями, годував з руки в Африці кенгуру й жирафів, катався на канаті над джунглями, прогулювався великими містами, відвідував величезні парки… Набрався стільки вражень, стільки побачив надзвичайного і цікавого. Чесно скажу, іноді було й страшно, та цікавого й захоплюючого більше. Зараз я маю гарну роботу, люблячу родину і безліч можливостей. І можу впевнено сказати: можливо все! Головне — діяти. Як сказав англійський філософ Герберт Спенсер: «Велика мета освіти – не знання, а дія». Це моє гасло по життю.Я інколи не знаю, чого саме я хочу, і не маю прямо грандіозного бажання,  але після того, як роблю перші кроки, завжди з’являється розуміння куди рухатися  і що робити.

Добре, коли є можливість подорожувати. Це завжди цікаво й корисно. Тож, якщо вам є що розповісти, пишіть нам, де були, що бачили, діліться своїми враженнями.

Про нас Шевченко Людмила

Журналістка "Вісті Барвінківщини" L_M_Shevchenko@ukr.net

Перевірте також

Український прапор на найвищій горі Великобританії

Барвінківчанин підняв український прапор на найвищій горі Великобританії На своїй сторінці у фейсбуці барвінківчанин Віталій …

2 коментарі

  1. Катерина

    Было очень интересно читать. Спасибо!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *